Вживання алкоголю – масове явище, пов'язане з такими соціальними категоріями, як традиції та звичаї, з одного боку, та громадська думка та мода, з іншого. Також споживання алкоголю пов'язане з психологічною особливістю особистості, ставленню до алкоголю як до «ліків», що зігріває напій тощо.
Споживання алкоголю у певні історичні часи набувало різних форм: релігійний обряд, метод лікування, елемент людської «культури». (Лісіцин, Ю.П. "Алкоголізм: медико-соціальні аспекти").
До алкоголю часто вдаються, сподіваючись відчути приємний настрій, знизити психічну напруженість, заглушити почуття втоми, моральної незадоволеності, уникнути реальності з її нескінченними турботами і переживаннями. Одним здається, що алкоголь допомагає подолати психологічний бар'єр, встановити емоційні контакти, іншим, особливо підлітків, він є засобом самоствердження, показником «мужності», «дорослості».
Протягом багатьох століть здійснюється пошук найбільш дієвих засобів і способів запобігання людям від згубного впливу алкоголю, розробляються різноманітні заходи щодо усунення численних шкідливих наслідків пияцтва та алкоголізму, і насамперед заходи щодо порятунку, повернення до нормального життя постійно зростаючої кількості жертв пристрасті до спиртного. хворих на алкоголізм.
Багатовікова історія антиалкогольної боротьби залишила безліч прикладів застосування з цією метою різних заходів, аж до таких радикальних, як ув'язнення п'яниць у в'язниці, їх фізичне покарання, смерть, повна заборона виробництва та продажу спиртних напоїв та ін. Проте споживання алкоголю продовжувало неухильно. зростати, охоплюючи все нові групи та верстви населення.
Сьогодні проблема алкоголізму є невирішеною як у світі, так і в Україні. Алкоголізм – важка хронічна хвороба, здебільшого важковиліковна. Вона розвивається на основі регулярного та тривалого вживання алкоголю та характеризується особливим патологічним станом організму: нестримним потягом до спиртного, зміною ступеня його переносимості та деградацією особистості. Для алкоголіка сп'яніння є найкращим психічним станом.
Цей потяг не піддається розумним аргументам припинити пити. Алкоголік спрямовує всю енергію, кошти та думки на добування спиртного, не зважаючи на реальну обстановку (наявністю грошей у сім'ї, необхідність виходу на роботу тощо). Якщо випивши, він прагне напитися до повного сп'яніння, до безпам'ятства. Як правило, алкоголіки не закушують, у них втрачається блювотний рефлекс і тому будь-яка кількість випитого залишається в організмі.
У зв'язку з цим говорять про підвищену переносимість алкоголю. Але насправді це патологічний стан, коли організм втратив здатність до боротьби з алкогольною інтоксикацією шляхом блювання та інших механізмів захисту.
На пізніх етапах алкоголізму переносимість спирту раптово знижується і у затятого алкоголіка навіть малі дози вина викликають той самий ефект, що великі кількості горілки в минулому. Для цієї стадії алкоголізму характерно важке похмілля після прийому алкоголю, погане самопочуття, дратівливість, злісність. Під час так званого запою, коли людина п'є щодня протягом багатьох днів, а то й тижнів, патологічні явища настільки виражені, що для їх ліквідації потрібна медична допомога.
Дослідник Мартиненка у своїй праці «Особистість та алкоголізм» виводить найбільш зрозуміле визначення алкоголізму.
Алкоголізм – це патологічний стан, що характеризується хворобливою пристрастю до вживання спиртних напоїв та ураженням організму, спричиненим хронічною алкогольною інтоксикацією.
У країнах Європи та Америки алкоголізм є найпоширенішою формою токсикоманії. Існує прямий зв'язок між кількістю абсолютного алкоголю споживаного душу населення на рік і поширеністю алкоголізму у суспільстві. Так, у Франції, країні з найбільшою кількістю абсолютного алкоголю споживаного на душу населення (18,6 літрів на рік), кількість хворих на хронічний алкоголізм становить приблизно 4% від загального населення країни і 13% від чоловічого населення (від 20 до 55 років). У Канаді це число наближається до 1,6% загальної кількості населення. У Росії її на 2005 рік показник поширеності алкоголізму становив 1,7% (1650,1 випадків на 100 тисяч населення).
Алкоголізм є одним з різновидів наркоманії. В основі його розвитку лежить психічна та фізична залежність від алкоголю. Алкоголізм може розвинутися як під впливом зовнішніх, і внутрішніх чинників. До зовнішніх факторів належать особливості виховання та проживання людини, традиції регіону, стресові ситуації. Внутрішні чинники представлені генетичною схильністю до розвитку алкоголізму. На даний момент існування такої схильності не сумнівається. У членів сім'ї хворих на алкоголізм ризик розвитку цієї патології приблизно в 7 разів вище, ніж у людей, в чиїх сім'ях не було алкоголіків.
У зв'язку з цим виділяють алкоголізм двох типів:
Алкоголізм I типу розвивається під впливом зовнішніх і внутрішніх (генетичних чинників). Цей тип захворювання характеризується раннім початком (молодий або підлітковий вік), розвивається тільки у чоловіків та протікає тяжко.
Алкоголізм II типу розвивається суто в силу генетичної схильності людини до цього типу захворювання і, на відміну від алкоголізму I-го типу, починається пізніше і не супроводжується агресивною поведінкою та кримінальними нахилами хворих. (Дональд Гуавін, Алкоголізм, с. 34)
Потрапляючи в організм, етиловий спирт стимулює виділення ендогенних опіоїдних речовин – група гормонів пептидної природи, відповідальна за формування почуття задоволеності та легкості.
Голландські вчені з Маастрихтського університету виявили генетичну мутацію, що викликає схильність до алкоголізму. Мутація зачіпає ген, що кодує структуру мю-опіоїдного рецептора клітин, що реагує на бета-ендорфін (опіоїдний гормон людини, що контролює поведінкові реакції, пов'язані з почуттям задоволеності) (2007). Цей момент є основним у процесі формування психічної залежності від алкоголю.
У більшості випадків вживання алкоголю переслідує такі цілі як: позбавлення від смутку та уникнення насущних проблем, полегшення спілкування з людьми, набуття впевненості в собі.
З часом етиловий спирт вбудовується у процеси обміну речовин організму, що визначає фізичну залежність, головним проявом якої є абстинентний синдром (похмільний синдром). (Там же, стор. 37).
Етиловий спирт має виражений токсичний потенціал по відношенню до різних органів і тканин організму. Порушення, викликані етанолом в організмі, опосередковані, з одного боку, токсичним впливом самого етилового спирту на живі клітини, а з іншого боку, отруйною дією продуктів розпаду алкоголю в організмі. Етиловий спирт переробляється (окислюється) головним чином печінці. Одним із проміжних продуктів його окислення є ацетальдегід-токсична речовина, що вражає різні органи та тканини. Безпосередньо етиловий спирт порушує процеси мікроциркуляції, підвищуючи слипання клітин крові, що веде до утворення мікротромбів.
У патогенезі психосоматичних порушень важливу роль відіграє також полігіповітаміноз, що розвивається внаслідок негативного впливу алкоголю на шлунково-кишковий тракт та печінку. На пізніх стадіях алкоголізму спостерігається пригнічення системи кровотворення з появою анемії, а також пригнічення функції імунної системи, що спричиняє розвиток серйозних інфекційних ускладнень у хронічних алкоголіків.
Хронічне вживання алкоголю формує картину хронічного отруєння із порушенням функції всіх життєво важливих органів.
Класифікація алкоголізму
Найбільш проста доступна класифікація алкоголізму, складена відповідно до кількості споживаного алкоголю і наявністю ознак хронічного алкоголізму включає такі групи осіб: особи, які не вживають спиртного, групи осіб, що помірно споживають алкоголь, і групи осіб, які зловживають алкоголем.
Ця класифікація відбиває і деякі еволюційні аспекти алкоголізму як патології.
Споживання алкоголю змінюється з часом від помірного до хронічного зловживання, що, своєю чергою, стає причиною виникнення так званого хронічного алкоголізму – патологічного стану, що характеризується вираженою алкогольною залежністю та наявністю ознак ураження внутрішніх органів.
Для хронічного алкоголізму характерні ознаки психічних та соматичних порушень, викликаних хронічним зловживанням алкоголем. Найбільш яскравими проявами цього стану є зміна чутливості до алкоголю, зникнення захисних реакцій організму при споживанні великої кількості спиртного (наприклад, блювання), патологічна тяга до перебування в стані алкогольного сп'яніння, розвиток абстинентного синдрому після припинення споживання спиртних напоїв.
